Зимна Вода

1365–1722 рр.

У найдавніших згадках наше село знаходимо під назвою «Зимні Води». Пізніше в урядових та судових документах записано: «назва поселення Зимна Вода походить від річки Зимна Вода». За давніми переказами, ця річка, котра бере початок в селі Скнилів, славилась холодною і чистою водою, що ніколи не замерзала взимку і не нагрівалася найгарячішого літа. 
Найдавніша письмова згадка про село Зимна Вода датується 1365 роком і засвідчує, що польський король Казимир надав третю частину зимноводівського млина та третину  прибутків від нього мельникові з Прусії Конрадові. У цей час село існувало як упорядкована одиниця на “руському” праві . А під назвою „Зимна Вода” було об’єднано власне Зимну Воду, Рудно,  та Холодновідку.
1425 роком датуються відомості про першого повноправного господаря (дідича) Зимної Води Яна Голомбека, вихідця з Польщі, котрому  король віддячився маєтками у селі за заслуги перед вітчизною. У 1453 році Ян Голомбек вирішив побудувати у селі костел. Так з’явилась невелика дерев’яна церковна споруда, що простояла біля двох століть. У 1461 році Голомек упроваджує в селі феодальні порядки на західний лад: переводить урядову Зимну Воду на магдебурзьке право, призначає солтиса, наділяє його адміністративною, політичною та судовою владою.
У 1461 році вперше згадано назву „Рудний став”, якою йменувалась та частина села, котра  у 1591 році від’єдналась і стала відомою як Рудно.
За свою історію Зимна Вода мала 11 власників. Аж поки у 1607 році останній власник села Станіслав Стадницький –  каштелян перемишльський подарував село  Львівській колегії єзуїтів, котра закріпила свою владу у Зимній Воді на наступних 167 років. У 1612-1625 роках на гроші ордену було вимуровано новий костел св. Катерини. При костелі єзуїти заснували велике господарство-фільварок, доходи з якого йшли на утримання Львівського ордену єзуїтів. Єзуїти латинізували село, оскільки за період їх володіння в колись українському селі залишилось лише 2 родини українців.
У 1648 році під час наступу війська Б.Хмельницького на території Зимної Води отаборились татари. Вони грабували, забирали у полон та вбивали селян, а коли відходили, спалили село, залишивши лише 2 муровані будинки.
У 1655 році, після об’єднання з Росією, запорожці полковника Капусти разом з російськими драгунами проходили через Зимну Воду під час наступу на шляхту. З ненависті до поляків вони спалили костел, але єзуїти його одразу відбудували.
У 1672 році татарське військо вдруге отаборилось на території нашого села, а в 1695 – втретє і в останнє.

1772–1918 рр.

У 1772 р. землі Галичини переходять під владу Австро-Угорщини. У цей період було скасовано орден єзуїтів, введено аболіційні контракти, кадастрову карту, поступово розвивалась освіта, почало відновлюватись господарство села; працював млин, гербарня.

Вулиця на Кальтвассері (тепер-вул. Т.Шевченка). 1934р.

У Зимну Воду почали масово переїжджати німці. Частина села, де вони поселилися у 1781 році отримала назву «Кальтвассер». Тоді тут мешкало 17 родин з Мангайму та Франкфурта-на-Майні. Згодом виникло ще п’ять будинків через поділ деяких земельних господарств, так що Кальтвасер нараховував вже 22 номери. Одночасно із заселенням Кальтвасера поселяються ще сім родин з інших районів Німеччини. Перші поселенці за віросповіданням були євангелістами, вони об’єднались навколо шкільної громади та у 1824 році вони побудували німецьку школу із твердого будівельного матеріалу. Це була приватна школа з одним класом. У 1909 році її відвідували 39 дітей, з котрих 34 — німецьких. Саме навколо цієї німецької школи об’єдналась громада Кальтвассера. Громаді доводилось важко утримувати школу, незважаючи на різні товариства й церкви, тому що вони повинні були вносити приблизно 40 років свою частку для польської школи в Зимній Воді та русинської (української), що була побудована в Рудному біля церкви, оскільки більшість німецьких власників були власниками земель на цих територіях. До 1905 р. Кальтвасер був самостійною політичною громадою, але невдовзі до неї приєдналась громада села Конопниця, яка була заселена мазурами (етнічна група поляків).

1870 роком датується перша згадка про польську школу у Зимній Воді. Будинок цієї школи зберігся до наших днів і стоїть біля костелу св. Катерини (тепер плебанія греко-католицької церкви Св. Івана Богослова). Є також згадки про те, що в Рудно діяла українська школа.

У 1834 р. село продано графові Михайлу Чацькому, шляхтичу зі Східної України за 65000 золотих. Внаслідок революційних подій 1848 р. в Австро-Угорщині було скасовано кріпацтво. По всіх селах Галичини на відзначення цієї знаменної дати встановлювали пам’ятні хрести. Такий хрест був поставлений й у Зимній Воді по вул. Суховільській, а також на вул. М. Заньковецької, на території колишнього Кальтвасеру.

Важливою подією для села стало будівництво першої в Україні залізниці Львів — Перемишль, адже вона проходила через Зимну Воду. Почали будувати залізницю у 1848 р., а закінчили у 1861 р. Прокладання залізниці планувалось через Скнилів, в обхід села, але завдяки протестам мешканців Зимної Води, колія таки пройшла через село.

     Наприкінці XIX ст. у Зимній Воді існувало 111 господарств, проживало 764 мешканці, серед яких переважну більшість становили поляки, а також було 83 німці та 55 євреїв. У цей час село досягло високого рівня економічного розвитку. Продовжувало своє існування прибуткове господарство при костелі. Великим господарством був маєток пана Міллера, німецького колоніста, який став роботодавцем для селян. Його землі тягнулися аж до села Суховоля. У власності Міллєра було велике озеро, у наш час біля якого дислокується є військова частина.

У 1893 році в селі було організовано товариство сільськогосподарників Зимної Води, котре проіснувало кілька десятиріч.

1 серпня 1914 року вибухнула перша Світова війна. У цей день прийшов посланець зі Львова до сільського уряду й дав наказ про загальну мобілізацію. Всі військовозобов’язані особи повинні до 24 години з’явитись та відбути на передову. Смертна кара чекала того, хто б відмовився. Декілька днів мобілізовані перебували у Львові, а пізніше їх відправляли на фронт. Деяка частина вояків була залишена для обслуговування залізниці, телефонним й телеграфним зв’язком та забезпечення армії технікою й продуктами. На території села відбувалися запеклі бойові дії між австрійськими та російськими військами.

У 1915 році в Зимній Воді був розміщений великий табір і польові кухні російської армії, які годували не лише військових, але й цивільних, з метою надання підтримки російській армії місцевим населенням. Взимку 1914–1915 рр. тут отаборився загін черкесів. Проте, через постійні скарги селян військове командування змінило місце його дислокації, де стояли аж до Великодніх свят. Згодом розпочався відступ російської армії, разом з яким вони в селі позабирали в селян коней та корів. Навесні 1915 р. відступаюче російське військо підірвало залізничний міст, спалило 4 будинки, котрі належали залізниці, залізничну станцію, українську школу.

До Першої світової війни Зимна Вода — це типове село, в якому проживало 742 католики і тільки 78 чоловік, які вважали себе греко-католиками. Церква Воздвиження Чесного Хреста, яку відвідували українці, була побудована в Рудно, а в Зимній Воді діяв костел.

1918–1939 рр

У 1918 р., після того як Австро-Угорщина зазнала поразки у Першій світовій війні, у Львові 1 листопада того ж року спалахнуло повстання легіону УССів, результатом якого 9 листопада стало проголошення створення ЗУНР. На залізничній станції Зимна Вода підслухано телефонну розмову про те, що з Кракова до Львова має прибути ліквідаційна комісія, щоб перебрати владу і приєднати Галичину до Польщі. Місцевий загін УСС, який очолював житель села Рудно Байцар, розібрав залізничні рейки і не допустив ліквідаційної комісії до Львова. У цей же період на території Зимної Води проходили жорстокі бої між УСС, УГА та польськими оборонцями.

Після 1921 року, згідно з Ризьким мирним договором, Східна Галичина знову відійшла до Польщі. Поляки масово переселялись у Зимну Воду. Почалась друга хвиля польської колонізації.

У період з 1920 по 1939 рр. тут було збудовано 300 двоповерхових вілл, власниками яких стали львівські державні службовці та залізничники. У 1923–1924 роках з’являються також нові будівлі, господарі яких — Міллер, Рупп, Ганс і Пірцель. З’являється багато поселенців з німецькими прізвищами, і з цього часу частина Зимної Води називається Міллєрівка. Цьому сприяло і те, що Зимна Вода була популярною рекреаційною зоною для львівського панства.

До другої світової війни населення було переважно польським, а ті декілька українських родин, що залишились тут, змушені були перейти на «польське».

В довоєнні роки при гміні с. Зимна Вода всі домашні тварини були зареєстровані і господарі тварин платили податок до місцевого бюджету, про що свідчать собачий медальйон і документи цього часу.

Період 1927–1938 років був періодом національного піднесення для українців. У цей час відбувається національно-культурне відродження, відновлюється діяльність товариства «Січ», оживає товариство «Просвіта». У 1925 р. т-во «Просвіта» відкрило читальню в селі. Активними членами товариства були Іван Стрілецький, Теодор Кокорудз, Богдан Паньків. Саме вони заснували аматорські гуртки при читальні, давали театральні вистави не тільки для жителів свого села, але і для інших сіл. При читальні «Просвіта» почало існувати жіноче товариство «Союз українок», гурток «Сільського господаря», спортивне товариство. З виставами часто виступали у Кальтвассері і, відповідно, з Кальтвассеру приходили з виставами до Зимної Води.

З Кальтвасеру виступали мандолісти, якими керував скрипаль Ганс Фігель. До села часто приїжджали групи юнаків зі Львова з виставами. Вистави проходили у приміщенні школи. Ця обставина й спонукала молодь мати своє власне приміщення. У відповідь на це покровитель євангелістської громади села Рудольф Лінк проявив ініціативу й заохотив молодь побудувати нову школу. Було багато мешканців Міллєрівки відгукнулося на цю пропозицію, хто жертвував цеглу, хто пісок. Лінк, щоб поповнити касу для будівництва школи, влаштовували літні празники. Надходження були значними, й вже у 1932 р. розпочалось будівництво школи.

У 1933 р. в Зимній Воді було засновано спортивний клуб «Єдинастка». До грудня 1933 року тут діяв гурток «Читальня народної школи». У 1934 р. створено Жіночий стрілецький союз та Союз жінок зайнятих громадською працею. У цей час у селі існував чоловічий хор «Акорд» та ряд інших організацій та гуртків. У 1938 році польська влада закриває «Просвіту», яка була центром національно-культурного розвитку.

Протягом 1930-х років широку діяльність в Зимній Воді розгорнули підпільні осередки Української Військової Організації (УВО) та ОУН, під проводом яких виростало молоде покоління ідейних патріотів-націоналістів.

1939–1944 рр.

Наближався 1939 рік…

23 серпня 1939 року був підписаний славнозвісний договір про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом (Пакт Молотова — Ріббентропа), який гарантував нейтралітет Радянського Союзу в конфлікті Третього Рейху з Польщею та країнами Заходу, та давав можливість повернення Радянським Союзом втрачених Росією в Першій світовій війні територій. До договору додавався секретний протокол, яким визначались радянські та німецькі «сфери впливу» в Північній та Східній Європі. Цей договір вирішив долю народів, які тривалий час проживали мирно, а тепер через політичні ігри Радянського Союзу та Німеччини вимушені полишати свої домівки.

1 вересня, майже через тиждень після підписання пакту, була розпочата Німеччиною та Словаччиною військова операція проти Польщі. У відповідь Велика Британія і Франція, згідно з попередніми домовленостями з польським урядом, 3 вересня 1939 року оголосили війну Німеччині, що ознаменувало початок Другої світової війни. Військові дії (війна) між Польщею та Німеччиною була швидкоплинними й тривали 22 дні.

О п’ятій годині ранку 17 вересня (через 17 днів після наступу Вермахту на територію Польщі та після переходу німецьких військ річки Сян) передові і диверсійно-штурмові загони Червоної Армії перетнули радянсько-польський кордон та розгромили польську прикордонну охорону. Перші години операції підтвердили дані радянської розвідки про відсутність значних угруповань польських військ, що дозволило прискорити наступальні дії. Одержавши повідомлення про перехід Червоною Армією польського кордону, німецьке командування віддало наказ військам зупинитися на лінії Сколе — Львів — Володимир-Волинський — Брест — Білосток, тобто відповідно до пакту Молотова-Ріббентропа, кордон було встановлено по річці Сян.

19 вересня радянські війська підійшли до Львова. Тут Червона Армія зустрілась з частинами Вермахту, які вже упродовж майже тижня блокували в місті 15-ти тисячний польський гарнізон на чолі з генералом Владиславом Лангнером. Внаслідок переговорів між радянським і німецьким командуванням німці відійшли з цього району. Червона Армія здійснила декілька невдалих спроб здобути Львів. 22 вересня 1939 року після переговорів з радянським командуванням львівський гарнізон погодився капітулювати на почесних умовах, які, втім, не було виконано. При виході з міста обеззброєні колони поляків були оточені частинами Червоної армії і НКВС та відправлені до концтаборів. Таким чином було окуповано територію східної Польщі (Західної України), узгоджену в пакті Молотова-Ріббентропа.

Разом з німецькою армією, виїжджали і німецькі колоністи Зимної Води. У грудні 1939 року була заснована комісія з переселення, повернення на батьківщину, з поновленням своїх громадянських прав, осіб, які під час війни опинилися за межами своєї країни та перебували тривалий час поза батьківщиною. Комісія складалася з трьох осіб — одного райхсдойчера з Берліна, мешканця міста Львова Рудольфа Войзе та одного місцевого мешканця. Охочих переселитися була дуже велика кількість, які добре розуміли, що значить жити під владою більшовиків. Новоприбулих переселенців поселяли у історичній області Силезія (нині вона поділена між Польщею, Чехією та Німеччиною, згідно з рішеннями Ялтинської та Потсдамської конференцій). 16 січня 1940 року жінки з дітьми були відправлені у товарних вагонах зі станції Зимна Вода до Перемишля, а наступного дня, 17 січня, чоловіки возами поїхали у слід за ними. Таким чином була розпущена та припинила своє існування євангелістська організація Зимної Води.

Перед від’їздом деякі мешканці Рудна, Зимної Води, Суховолі прийшли, щоби попрощатися зі своїми сусідами. На згадку про себе від’їжджаючі подарували святий образ, намальований олійною фарбою для греко-католицької церкви. У Зимній Воді цей факт засвідчує, що відносини між українцями та німецькими колоністами були добросусідськими, теплими та щирими. Ще на початку 1939 року колонію «Кальтвассер» перейменовано у Волю Конопницьку та була заснована громадська Рада (пол. Gmina Zbiorowa), до якої належали мешканці сіл Зимна Вода, Воля Конопницька, Холодновідка, Лапаївка та Рудно. А головою громадської Ради в Зимній Воді обрано колишнього очільника «Кальтвассеру» Рудольфа Вершера.

З документів відомо, що з 1942 по 1943 р. село Зимна Вода з територією «Кальтвассеру» належали до Львова. У роки війни на території села бої не проводились, але окупаційна влада заснувала тут єврейське гетто, куди звозили євреїв із навколишніх сіл. Зондеркоманди розстрілювали євреїв на сучасній вулиці Сірка (колишня вулиця Міцкевича).

У липні 1944 році село було звільнене від німецької окупації. Під час відступу німецьких окупантів у 1944 році приміщення станції було зруйновано. Зруйнованим залишився також перехідний залізничний міст через залізничну колію, залишки якого у 1948 році перевезли на Левандівку у Львові.

Танк,який у 1941 р. провалився на мості навпроти сьогоднішньої сільської ради і пролежав там до 1950 р.

Під час другої світової війни 98 жителів села брали участь в її діях зі сторони Радянського Союзу. З них 34 нагороджено орденами і медалями.

1944–1991 рр.

З липня 1944 року село, як і вся західна Україна, стало частинкою Радянської України в складі СРСР.

З приходом радянської влади кардинально змінився національний склад населення Зимної Води. До Другої світової війни відсоток українського населення у селі становив 10-15%, а на час проголошення незалежності України кількість українців становила близько 96%. Із закінченням Другої світової війни доля села та тодішніх його жителів була досить сумною. Відповідно до домовленостей між керівництвом Радянського Союзу та Польщі про обмін населенням, польське населення змушене було покинути свої домівки і виїхати до Польщі. Будівлі, залишені ними були оголошені державною власністю.

На їхнє місце радянська влада почала заселяти депортованих українців Закерзоння — жителів Холмщини, Підляшшя, Надсяння, Лемківщини.

З 1945 року розпочалась в Зимній Воді робота з організації радянської влади. Були зібрані загальні збори тоді ще нечисельного села, створена сільська рада та обраний виконком. Першим повоєнним головою виконкому Зимноводівської сільської ради був обраний (призначений) Мусійовський Іван Андрійович, а членами виконкому Ковалевич Анна Петрівна (секретар), Скавіна Т. Д., Чапський С. М., Гірняк О. М., Хомишин А. М., Грачов В. І.. Зимну Воду було перейменовано у Водяне.

Докладної інформації щодо роботи першого виконкому не маємо, проте, очевидно, що він займався поселенням депортованих з Польщі сімей, роз’яснювальною роботою щодо утворення колгоспу, обліком громадян, земельними питаннями тощо

У 1946 році на місці сьогоднішнього заводу нестандартного обладнання було відкрито артіль ім. Б.Хмельницького. Перший виконком працював із 1945 по 1950 рр. Основним його доробком була організація у 1950 році колгоспу ім. Калініна. Першими колгоспниками стали: Козак Євген, Хомишин Михайло, Новак Андрій, Кузьмич, Гірняк, Чапський і багато інших.

27 січня 1951 року засіданням сесії Водянської сільської ради депутатів трудящих ІІІ скликання, відкритим голосуванням, головою сільської ради обрано — Верпкера Мирона Йосиповича, заступником — Шумаду Василя Паньковича.

А VII сесія Водянської сільської ради трудящих ІІІ скликання 3 серпня 1952 р. обрала головою сільської ради Грачова Василя Олексійовича. З 1954 по 1958 рр. сільським головою був виходець із знищеного поляками села Мавковичі, що недалеко від Перемишля, Петро Степанович Пітуля. За час свого головування він приписав у селі 22 греко-католицьких священиків, хоча їх переслідувала комуністична влада. При переселенні із Польщі Петро Степанович привіз із собою образ св. Івана Богослова, а ставши сільським головою і, одночасно, головою церковного комітету, встановив у 1954 році цей образ в костьолі св. Катерини. З цього часу костьол став церквою св. Івана Богослова.

Під час головування Пітулі, у 1957 році відбулося об׳єднання дрібних колгоспів Водяного, Холодновідки, Конопниці, Рудна та Білогорщі у велике колективне господарство ім. Ілліча. Правління колгоспу розмістилося в нашому селі.

Через те, що Петро Степанович не захотів поступати в члени комуністичної партії, був звільнений з посади голови. Його наступником — виконуючим обов’язки голови — стала Євгенія Миколаївна Падко.

А вже першою сесією Водянської сільської ради депутатів трудящих VI скликання, котра відбулася 11.03.1959 року, при відкритому голосуванні її було обрано головою сільської ради.

За час каденції Євгенії Миколаївни суттєво збільшилась кількість мешканців села. Ті люди, котрі не бачили перспективи живучи у віддалених від Львова селах і працюючи за копійки у колгоспах, почали масово виїжджати на роботу до Львова. Намагалися поселитися у Водяному. Особливо багато осіло в нашому селі вихідців із Мостиського, Городоцького, Самбірського та Старосамбірського районів. Багато в цей час осіло у нас також людей, що повернулися із сталінських таборів з Сибіру, Казахстану, крайньої півночі Росії і Далекого Сходу. Почалося інтенсивне житлове будівництво.

За час головування Євгенії Миколаївни було заасфальтовано вул. Тургенєва (тепер Шухевича) та частину вул. Миру — до залізничної станції Зимна Вода. У 1965 році став до ладу дослідно-експериментальний завод нестандартного обладнання. Працювала Євгенія Миколаївна головою сільської ради до 1967 року.

У 1968–1972 роках на посаді голови сільської ради працював Микола Порфирійович Воротник. В часи його головування продовжилося інтенсивне переселення в село нових мешканців та інтенсивне будівництво житла.

За головування Воротника було багато зроблено для зміцнення матеріальної бази сільських шкіл, дільничої лікарні.

Протягом 60-х та на початку 70-х років у селі поселилося багато греко-католицьких священників та монахинь. Почали вони підпільно, в приватних будинках, проводити богослужіння. Представники радянської влади, КДБ називали село «уніатським розсадником».

Оскільки греко-католицька церква була заборонена з 1946 року, як ворожа для радянської влади, греко-католицькі священики та монахині постійно зазнавали переслідувань.

Прикладом таких переслідувань є доля священика Гірняка Мар’яна, котрий їздив селами Мостиського, Городоцького та Яворівського районів відправляючи Святу Літургію. У 1983 році о. Гірняка заарештували. Після знущань над ним у Городку, священник помер.

Протягом першого півріччя 1973 року головував у селі Михайло Федорович Зуб. За цей короткий проміжок часу він встиг підремонтувати гравієм вулиці Миру та Суховільську, виготовив документи на будівництво моста через річку.

З червня 1973 по 1979 роки головою сільської ради с. Водяне обиралася Галина Петрівна Бойко-Попович. За час її керівництва було зроблено немало добрих справ. Оскільки Водянська сільська рада включала також села Білогорщу, Холодновідку, Лапаївку та Конопницю, роботи для сільського голови було досить багато. Так, Галина Петрівна зуміла добудувати клуб та відремонтувати медпункт в Конопниці; провела капітальні ремонти медпункту та клубу в с. Білогорща, дороги з Білогорщі до Левандівки.

У 1975 році з її ініціативи було реконструйовано міст через річку біля сільської ради.

У 1978 році Галина Петрівна їздила з клопотанням про виділення коштів для будівництва сільської ради до голови Ради Міністрів УРСР. Такі кошти було виділено та розпочато будівництво приміщення сільської ради. В ці ж роки виготовлена технічна документація на газифікацію села. В час головування п. Попович в селі активно розвивалася художня самодіяльність, а хору заводу «Нестандартного обладнання» у 1976 році було присвоєно звання «Народного».

З 1980 по 1984 головою сільської ради працював Володимир Григорович Курносов.

За час його каденції було завершено будівництво нового приміщення сільської ради; встановлено АТС на 200 номерів, розпочато добудову школи № 2; виготовлено технічну документацію для будівництва школи № 1 на 1176 учнівських місць, побудовано магазини по вул. Суховільській та Сонячній. Танцювальному колективу Будинку культури присвоєно звання «Народний».

Проте, мешканці Зимної Води найбільше є вдячними Курносову за те, що під його керівництвом у 1983 році розпочалися роботи з газифікації села. Завдяки старанням Курносова В. Г., Стадника С. І., Мартинишина Є. Ю., котрі неодноразово зверталися до Кабінету Міністрів УРСР та особисто їздили до Києва, в порядку експерименту, як для найбільшого села України, було дозволено утворити кооператив мешканців села для газифікації. Цей кооператив очолили С. І. Стадник та Є. Ю. Мартинишин. І вже у 1984 році була побудована перша газорозподільча станція по вул. Шевченка.

Суттєвий вклад у газифікацію Зимної Води вніс наш мешканець Б.Дацко. Саме завдяки йому було прокладено газопровід від ГРП № 5, що на розі вулиць Львівської та Сірка до ГРП № 3 по вул. Крип’якевича та до школи № 1.

Немалий вклад у газифікацію села зроблено дирекцією заводу нестандартного обладнання на чолі з Несеним М. А. За кошти заводу було закуплено для газифікації села понад 5 км газових труб.

Наступною важливою справою, котру розпочав Володимир Григорович, був початок будівництва школи № 1.

Недовгою, проте плідною, на посаді голови сільської ради була робота Анатолія Онуфрійовича Ткаленка. Протягом 1985–1987 років під його керівництвом продовжувалися роботи з газифікації села та будівництва школи № 1. Велику допомогу в питаннях будівництва школи надав Б.Дацко. Також в час головування Ткаленка було відкрито продуктовий магазин по вул. Шашкевича.

За час керівництва з 1987 по 1989 роки Володимиром Петровичем Венгрином було здано в експлуатацію школу № 1, побудовано біля школи газову котельню, продовжено роботи з газифікації села. Через господарський двір радгоспу «Львівський» продовжено вул. Заньковецької до вул. Мазепи.

В надзвичайно складний і відповідальний час, з 1989 по 1991 рр., прийшлося головувати у Водяному Будзанівському Борису Андрійовичу — головою ради та Баландюху Петру Васильовичу — головою виконкому.

Це був час розпаду радянського тоталітарного режиму, пробудження національної свідомості, великого піднесення народу. Але, разом з тим, це був час, коли розпадались державні підприємства, колгоспи, а люди втрачали роботу.

Одним із дієвих заходів для підтримки людей в цей час було виділення городів в с. Конопниця площею 9 га та виділення земельних ділянок під будівництво житла, в першу чергу, багатодітним сім’ям.

Багато роботи проводилося в царині національного відродження: демонтаж пам’ятника Леніну (червень 1990 р.), перейменування вулиць села, котрі носили імена діячів тоталітарного режиму, повернення селу історичної назви «Зимна Вода», повернення з 18 листопада 1989 церкви в лоно Греко-Католицизму, проведення національних та фольклорних свят, розповсюдження національних прапорів, виготовлення табличок на перейменовані вулиці, встановлення у серпні 1990 року на фасаді сільської ради національного герба України — Тризуба.

1991–2006 рр.

На кінець 80 років припав початок розпаду СРСР. У цей період почали формуватися громадсько-політичні організації, зросла політична активність громадян України. У цих процесах активну участь брали і жителі нашого села. У 1989 році було відновлено діяльність товариства «Просвіта». Його керівником стала Надія Олександрівна Малиха. З її ініціативи утворено гуртки художньої самодіяльності, які часто виступали з концертами в нашому селі, а також в Рудному, Оброшино, Ставчанах, Пустомитах. Значний 

особистий внесок в справі формування національної свідомості, відродження історичної пам’яті, піднесенню духовності мешканців нашого села зробив Зеновій Ступак.

У 1989 році в селі також було утворено осередок громадсько-політичної організації «Народний Рух України за перебудову» (згодом Рух)

Активними учасниками Руху були Пінянський Роман, Мацишин Ярослав, Сарвас Михайло, Цура Степан, Семак Степан, Гопей Роман. Вони брали участь у мітингах в Рудно, у Львові; закликали людей до відстоювання ідеї суверенітету України, відродження української мови та культури; наголошували на утвердженні демократії в державі, засуджували тоталітарну систему, закликали до повалення існуючого ладу. Найактивнішими учасниками мітингів були Михайло Сарвас, Михайло та Борис Будзанівські, Ольга Заразка та багато інших жителів села.

Велику роботу з упровадження української мови та культури проводило товариство «Української мови та культури», утворене ще у 1988 році. Активними учасниками ТУМу були Стадник З. А., Сидір Д. Т., Поліщук Г. М., Качмарик М. А. Це товариство поширювало національні ідеї, виступало за утвердження української мови у всіх сферах суспільного життя. Члени товариства часто проводили різноманітні акції, а в січні 1989 році були учасниками живого ланцюга від Львова до Києва в честь 70-річчя Злуки ЗУНР та УНР. У загальному в цій акції брали участь біля 120 мешканців Зимної Води. Наглядним прикладом того наскільки активними були мешканці нашого села у боротьбі за незалежність є вчинок одного із наших активістів — Михайла Сарваса. Коли у 1989 році з візитом до Києва приїхав Генеральний секретар ЦК КПРС М.Горбачов, Михайло Сарвас вирішив подарувати йому один з томів В.І Леніна, де було надруковано працю «Право націй на самовизначення». Але, коли охорона не допустила п. Михайла до Генерального Секретаря компартії СРСР, тоді він кинув цю книжку Горбачову на голову. За такий вчинок М.Сарваса заарештували і на декілька днів закрили до в’язниці.

Після прийняття 16 липня 1990 року Верховною Радою УРСР Декларації про державний суверенітет України, відбуваються радикальні зміни не тільки в державі, але і в нашому селі. Так, церква Св. Івана Богослова повернулась до греко-католицизму. А 18 січня 1991 року у військовій частині, котра міститься на території села, отець Богдан провів богослужіння, а військовослужбовці разом з командиром частини підполковником Терешком Романом прийняли присягу на вірність Україні та українському народові. Це було велике свято, котре показало, що армія готова захищати інтереси українського народу. Досягти цього вдалося завдяки активній агітаційній роботі, що проводилася Б.Будзанівським, С.Семаком та Я.Мацишиним.

У 1991 році за ініціативи жителя нашого села Менчака В. П. було створене товариство «Милосердя». Воно надавало велику допомогу соціально незахищеним сім’ям, вело роз’яснювальну роботу серед мешканців села, а особливо, серед учнівської молоді.

Довготривала боротьба українського народу за створення незалежної держави завершилася 24 серпня 1991 року, коли на сесії Верховної Ради УРСР було проголошено « Акт незалежності України.»

Хоча українці отримали незалежну державу, розпочався, мабуть, не менш відповідальний період — період її утвердження і розбудови. Роки, що минули від дня проголошення Незалежності, були нелегкими. Не завжди виправданими і впевненими були дії нашої влади, адже Українська держава, як дитина, робила перші самостійні кроки, набувала досвіду, вчилася на власних помилках.

З цього часу в Україні втілилося багато з того, про що мріяли українці, до чого прагнули, бажаючи змін. Залишилася в минулому стара комуністична, тоталітарна система. Стали реальністю приватна власність, виборність влади, багатопартійність, наявність альтернативних джерел інформації, відкритість кордонів, можливість жити і діяти на власний розсуд. Виросло ціле покоління нових Українців.

Але разом з тим політична розрізненість, відсутність суспільного порозуміння, політичне безвілля нашої влади, корупція, призвели до серйозних розчарувань.

В такій непростій ситуації доводилося жити і працювати мешканцям нашого села, сільським головам та депутатському корпусу всіх Демократичних скликань.

Першим сільським головою Зимної Води вже в Незалежній Україні був Андрій Михайлович Шмілик. За період з 1991 по 1994 рр. він зробив багато добрих справ для нашого села і наших людей.

Під час його головування продовжились у селі роботи з газифікації Зимної Води та Конопниці, проводилася заміна старих електричних мереж, ремонт вулиць: Гоголя, Сірка, Мазепи, Львівської, Суховільської, була побудована символічна могила « Борцям за волю України».

В цей час сільською радою також було виділено земельну ділянку для будівництва греко-католицької церкви Св. Ап. Петра і Павла. Місце під церкву вибрали о. Петро Кузь (на той час парох церкви), голова сільради А.Шмілик та голова церковного комітету М.Шарак. Церковне братство та прихожани церкви Св. Ап. І.Богослова підтримали їхню пропозицію. Посвятив місце під будівництво церкви, камінь та хрест Митрополит Володимир Стернюк 12 липня 1991 року. В цей час також були виділені ділянки під будівництво православної церкви «Всіх Святих землі Української», що біля кладовища, для будівництва церкви в с. Лапаївка, для будівництва шкіл в с. Лапаївка та Конопниця. За сприяння Андрія Михайловича за рахунок спонсорських коштів була побудована Конопницька церква.

Дбаючи про інтереси людей, депутатський корпус села на чолі із п. Шміликом домігся відчуження від радгоспу Львівський більше ніж 300 га землі. Саме за рахунок цієї землі було надано понад 900 рішень, враховуючи Лапаївку, Холодновідку та Конопницю, на будівництво індивідуального житла. Це, в першу чергу, мікрорайони по вул. Гоголя, біля ШЕДу та під Суховолею. Багато землі також було передано мешканцям села для ведення особисте селянське господарство: біля ШЕД, під Басівським лісом; для городництва: біля Руднівського та Зимновідського цвинтарів, під Білогорщею, за кільцевою, біля ЗОСШ № 1, по вул. Суховільській.

Частина земель колишнього радгоспу «Львівський» та господарський двір господарства в цей час було передано фірмі «Галімпекс-склодзеркальний завод», 5 га землі передано фермеру В.Ващуку, 9 га фермеру Ю. Душному та 10 га фермеру М.Ковальському, 50,2 га землі було передано м. Львову під будівництво житлового масиву «Білогорща».

Працював Андрій Михайлович над тим, щоб приміщення інституту рідких добрив, що по вул. Тичини, перетворити на лікарню. Було отримане рішення обласної ради про передачу цього приміщення обласному управлінню охорони здоров’я. Проте, після наступних виборів ця справа не була доведена до кінця. Протягом 1992–1993 років завдяки старанням Андрія Михайловича була виготовлена проектна документація на будівництво каналізації. Проте, наступні керівники села не реалізували цього проекту.

Під час головування п. Шмілика, в 1994 році, від Зимної Води відокремилися як повноцінні адміністративні одиниці села Конопниця та Лапаївка.

Впродовж двох скликань, з 1994 по 2002 рік, сільську громаду очолював Василь Іванович Біда.


Мабуть, найбільш вдячними мешканці села повинні бути Василю Івановичу за те, що з його ініціативи було викуплене сільською радою приміщення колишнього клубу по вул. М.Вовчка і розпочато його реконструкцію під нову поліклініку, ряд сільських доріг підсипано вапняком. За головування Василя Івановича 21 га землі під Білогорщею було виділено мешканцям Зимної Води та Львова під садівниче товариство «Дари природи». Розпочалась активна приватизація присадибних земельних ділянок та ділянок для ведення особистого селянського господарства; 3,6 га землі було виділено по вул. Тичини кооперативу «Сигнал» під житлове будівництво. В цей час також передано у приватну власність та постійне користування ряд ділянок для ведення бізнесу: під будівництво заправки автомобілів товариству «Атмосфера-центр», ПП «Високий замок», ПП З.Світлику, під кафе «Ганна-Марія», магазин «Зелена хата», під автомийку по кільцевій дорозі.

З 2002 по 2006 роки на посаді сільського голови працював Володимир Петрович Возняк. Саме, під час його керівництва селом, розпочався певний рух з соціального розвитку села.

Активно велися роботи з будівництва нової поліклініки, були заасфальтованими вулиці Мазепи та Львівська, ряд вулиць підсипано гравієм, відновлено роботу КНС біля школи № 1, з ініціативи депутата Р.Савки розпочалися роботи з централізованого водопостачання кварталу забудови «Гоголя». За сприянням сільського голови та керівництва ТзОВ «Аркада-Х» було встановлено нову АТС-295 та проведено телефонізацію багатьох будівель житлового та комерційного призначення.

Багато зроблено Володимиром Петровичем для розвитку бізнесу на території села. Зокрема, передано в оренду 4 га землі для будівництва «Епіцентру», 2,7 га для будівництва житлового масиву «Сонячний край», 4,4 га для будівництва комплексу дорожнього сервісу та будинків готельного типу біля «Смолярні», 0,7 га для будівництва ресторану та торгового комплексу в «Хінському» лісі; навпроти ЗОСШ № 1 виділено підприємцям села ділянки для будівництва нотаріальної контори та магазину. За сприяння Володимира Петровича передано РДА ряд ділянок для ведення підприємницької діяльності за кільцевою дорогою.

Для вирішення житлових проблем мешканців села передано у власність 118 ділянок для індивідуального будівництва в кварталі «Південний», понад 2 га землі під житлове будівництво по вул. Городоцькій під Конопницею, біля 1 га під будівництво житла по вул. Тичини.

Великим є внесок Володимира Петровича у будівництво церкви Св. Апостолів Петра і Павла.

2006–2010 рр.

Черговою сторінкою в історії Зимної Води є період із 2006 року по 2010 роки. Характерною його відмінністю є те, що на хвилі загальнонародного піднесення, викликаного Помаранчевою революцією 2004 року, до органу місцевого самоврядування — сільської ради було обрано цілий ряд зимновідців це: А.Фукс, А.Гутник, М.Бодревич, З.Хома, Р.Савка, Я.Мороз, О.Саган, Н.Мочерад, В.Пащак, Л.Нагурський, А.Санницький, Ю.Франчук, С.Петрівська, Г.Дюк, Г.Гонсьор, Л.Кос, Д.Войтович, С.Огірко, В.Курівчак, В.Менчак, П.Коновал, Р.Малиняк, І.Безпалюк, О.Медвідь, В.Пиріг, Л.Баб’як.


Саме ці представники депутатського корпусу села та виконавчий комітет сільської ради в складі Саган О., Левчука М., Пехович Н., Давидко О., Холявки Г., Мазуркевича С., Запоточного І., Качмарик М., Клонцака Ю. на чолі із сільським головою В.Гутником, поставили перед собою амбітні плани.

У 2006 році заасфальтовано частини вул. Кобилянської, Західної, Мазепи, Львівської, Бандери, покладено асфальт біля сільської ради, щезли великі вибоїни на дорозі навпроти сільської ради, на мості появилися нові добротні поручні, однак це лише у центрі села. На окраїнах ситуація з дорогами залишається критичною, незважаючи на заяви «покращення доріг до наступного року».

У 2007 році за рахунок залучених коштів прокладено асфальт на цвинтар і по цвинтарі, підвезено гравієм вул. Січових Стрільців, частину вул. Сірка, дорогу в лісі. Прокладено ряд водовідвідних труб на вулицях: Яворницького, Курбаса, Січових Стрільців та в лісі. У 2008 році за рахунок кооперування бюджетних та залучених коштів було заасфальтовано 720 м.п. вул. Заньковецької, завезено 88 «Камазів» вапняку для ремонту вул. Івасюка та Озерної, підвезено відпрацьованим гравієм вулиці Кобилянської, Галицьку та В.Великого. Також у 2009 р. покладено 307 м.п. асфальту по вул. Суховільській.

Протягом другого півріччя 2007 року було побудовано новий міст через річку по вул. Шкільній. З метою попередження нещасних випадків, через обласну ДАІ виконком сільської ради домігся встановлення на перехресті вул. Городоцької та Заньковецької світлофора.

Вже у 2006 році було виготовлено проект на першу чергу каналізування. Відповідно до плану роботи сільської ради, роботи з каналізування села були розпочаті у 2007 році. З червня і ще до кінця року прокладено до Львова два напірних колектори; виконано методом горизонтально направленого буріння ряд проколів по-під річкою, по-під вул. Шухевича, кільцевою дорогою, двома гілками залізничних колій.

Протягом 2008 року вже було розпочато підготовчі роботи з будівництва КНС, прокладено самопливний колектор по вул. Івасюка та Озерній. У 2009 році планувалося завершити будівництво 1-ої черги каналізаційних мереж та споруд. Проте, дане завдання не виконано з двох причин. По-перше, у зв’язку з великим дебетом ґрунтових вод та плавунів у місцях прокладання каналізаційних колекторів та будівництва насосної станції, були внесені зміни до проекту.

Не менш важливою справою, котру було розпочато у 2005 році і продовжено в 2007 році, є роботи з водопостачання. Вони проводилися за рахунок залучених коштів та коштів мешканців нашого села. У 2007 році біля «Смолярні» було побудовано насосну станцію та закуплено обладнання для неї, прокладено біля 5-ти км водопроводу, підключено до водопостачання понад 100 житлових будинків. Протягом 2008–2009 років ця робота була продовжена. І вже станом на 1 січня 2010 року в селі маємо біля 28-ми кілометрів водопроводу та підключено 1070 споживачів.

В кінці 2006 року здано в експлуатацію нову поліклініку. У 2007–2009 роках за рахунок бюджету сільської ради та залучених коштів придбано багато обладнання для дільничої лікарні, нові стоматустановки, поміняно проводку в приміщенні лікарні, зроблено ремонти старих приміщень. За кошти району закуплено сучасний рентгенапарат, апарат ультразвукової діагностики, автомобіль швидкої медичної допомоги.

Протягом 2007 року було зроблено реставрацію Народного дому.

Серйозним кроком у 2007 році було розроблення і затвердження проекту забудови громадського центру села. Даним проектом передбачено побудувати дитячий садок на 150 місць, спортивний центр, будинок культури, торгово-побутовий центр та групу 4-х поверхових будинків. І, починаючи саме з 2007 року, цей проект почав втілюватися в життя. Було відведено земельну ділянку та виготовлено проект дитячого садка на 150 місць. А у 2008 р. сільською радою розпочато його будівництво. У 2007-09 рр. в приміщенні старого садка були замінені всі вікна, електромережа, зроблено внутрішній ремонт, закуплено нові ліжечка, холодильник, зроблено нову огорожу, встановлено дитячий майданчик. Садок став гарним і затишним.

Як і планувалося, з ініціативи сільської ради, у 2008 році була проведена реконструкція символічної могили «Борцям за волю України». До цієї важливої справи долучилися підприємці нашого села Вол. Ваславик та Ю.Ткач.

У 2008 році мешканцем нашого села О.Крушельницьким виготовлено проект будівництва стадіону в Хінському лісі. А у 2009 р. — розпочаті роботи з його будівництва; за рахунок залучених коштів, облаштовано три дитячих майданчики: по вул. Грушевського, Львівській та Сонячній.

Протягом 2007–2010 років в селі проводилося цілий ряд культурно-масових заходів: вечір до 100 річчя С.Бандери, свята коляди, Шевченківські вечори, дні рідної мови, районний фестиваль духовної пісні, концерти до дня Матері, свято Івана Купала за участю фольклорного колективу із Любельського староства Польщі, дні Незалежності, вечір пам’яті В.Івасюка, Андріївські вечорниці, свята Миколая та багато інших.

Новинкою 2010 року стало проведення розважального заходу для школярів «Ура, канікули!!!», ініціатором та організатором якого була голова товариства «Просвіти» ЗОСШ № 2 Наталя Гудима.

Багато років чарує зимновідчан своїм прекрасним співом сільський хор «Обрій» під керівництвом М.Дацка. Обрій неодноразово брав участь та ставав лауреатом фестивалів «Політ на зраненім крилі», «Пісні незабутого краю», святі «Світло Маркіяна» та інших.

А позитивним моментом є те, що в Народному домі функціонують гуртки народного та сучасного танцю, бойовий гопак, «Пласт», тренажерний зал. Усі охочі мають змогу задовольнити в цьому плані свої бажання.

Духовні скарби Зимної Води
Духовність – це те , що вирізняє людину, це те, що властиве тільки їй, це внутрішній світ кожної людини.
Основою духовності завжди виступає релігія, яка була й залишається універсальним духовним явищем у житті суспільства.
Релігійне вірування об”єднує за допомогою моральних та духовних цінностей різні верстви населення, сприяє консолідації різних громад віруючих.
Споконвіків для українців основою духовності була віра в Бога. Завдяки цій вірі між людьми панувала пошана, доброзичливість, працелюбність та гостинність, духовні цінності знайшли вищий рівень у відношенні між людьми.
Наші предки свято берегли духовні традиції, передаючи їх з покоління в покоління і збагачуючи їх новими моральними здобутками.
Першим духовним осередком на території Зимної Води була церква Воздвиження Чесного Хреста, яка збудована у XIVст. як парохіальна церква для села Зимна Вода. Ця церква належала до ордену о. Василія. Вона збудована у візантійському стилі і розміщена на горбку, який домінував над селом.

Згодом після відокремлення Рудно від Зимної Води, ця церква була передана громаді Рудно.
Проте й сьогодні залишається духовним осередком для жителів Зимної Води, оскільки чимало наших односельців відвідують Святу Літургію саме у цьому храмі.
У 1625 році у Зимній Воді збудовано костел Св.Катерини.

Цей костел був збудований єзуїтами, що тоді проживали на території нашого села, на гроші, записані в тестаменті Якова Семп-Шажинського, власника частини Зимної Води.
Це була кам”яна, однонавна, хрестова у плані споруд під двоскатним дахом та з дзвіницею на зразок мурованої оборонної башти на західному фасаді.
Тепер це діюча церква, пам”ятка архітектури, яка збереглася до сьогодні у своєму первинному вигляді.
У 1989 році у Зимній Воді розпочалося будівництво нової греко-католицької церкви-Св. апостолів Петра і Павла. Ця церква- справжня окраса Зимної Води. Вона відзначається оригінальною сучасною архітектурою, у вигляді розгорненого Святого Письма, вдало поєднаною з рисами традиційної архітектури, а також чудовим внутрішнім облаштуванням.

Проект споруди храму опрацював відомий український архітектор зі Львова Мар”ян Вензилович. Усі творчі й доброчинні можливості села було залучено до процесу зведення церкви- від спільних коштів до особистої участі в будівельних роботах.

Храм прийняв віруючих у 2005 році, якраз на свято св. Петра і Павла.
У 1992-1993 роках було зведено каплицю Всіх Святих землі української, котра об”єднує сьогодні православну громаду села. Храм цей невеликий, але дуже гарний та затишний.

Крім церков в Зимній Воді є багато капличок та фігур, що свідчать про велику духовність минулих та теперішніх поколінь.
У 2000 році, на місці зруйнованої в часи комуністичного режиму каплички, на добровільні пожертви жителів села, на розі вул. Зеленої та Городоцької ( біля автотраси Львів-Городок) побудовано фігуру Покрови Матері Божої. Організаторами будівництва були Марія Шмілик, Євген Буба, Ярослава Качмарик.
Відповідну ауру у Вестибюлі Зимноводівської поліклініки створює фігура Божої Матері, відреставрована жителями нашого села Б.Будзановським і Б.Браницьким. Ця фігура була виготовлена скульптором Веселовським на початку XX ст. і встановлена на одній із вулиць с. Зимна Вода. В період існування комуністичного режиму з боку партійно-державного апарату була вказівка її демонтувати. Однак жителі села зберегли фігуру від знищення.
Біля поліклініки на подвір’ї Федаків також знаходиться фігура Матері Божої, побудована у 30-х роках XX ст. За часів комуністичного режиму партійні функціонери намагалися її демонтувати, тому що вона знаходилась біля місцевого кінотеатру, де часто проводилися партійні зібрання. Однак, пані Федак Марія з вилами в руках захистила фігуру від демонтажу.
Фігури Матері Божої розміщені ще в декількох місцях села: на території церки Св. Івана Богослова, на території Зимноводівської ЗОШ №1, на куті вул. Мируі Я.Мудрого, по вул.Суховільській.
На вулиці Р.Шухевича вабить погляд і серце капличка Св. Юрія побудована коштом Юрія та Андрія Данильчаків і Мирослава Шурина.
При в”їзді до Зимної Води стоїть капличка, побудована мешканцем нашого села Думою Ігорем.
З ініціативи сільської ради у 2008 році була реконструйована символічна могила „Борцям за волю України”, яка нагадує жителям про полеглих героїв-краян.
До сьогодні га території Зимної Води знаходяться також пам”ятні хрести по вул. Суховільській та вул. М.Заньковецької, на території колишнього Кальтвассеру. Ці хрести розміщені тут ще 1848 року, з часу скасування кріпацтва в Австро-Угорщині. В цей період такі хрести були встановлені у всіх селах Галичини.
Завдячуємо усім людям, які зробили свої внески для побудови духовних скарбів нашого села у різні періоди часу.
Завдяки їхній праці та пожертвам, ми сьогодні, а також наступні покоління жителів нашого села, можемо знайти чудові місця для духовного, морального та культурного збагачення. Ми можемо споглядати на чудові архітектурні споруди та постамент, кожен з яких несе у собі частину історії села, і створюватиме цю історію для майбутніх поколінь.
А слово Боже мешканців села вже багато років несуть наші духовні наставники: Степан Глушак та Ігор Чемеринський.
Зимна Вода. Сучасне крізь призму минулого та з поглядом у майбутнє

1. с.Зимна Вода Пустомитівського району Львівської області Україна 81110.

 

Село Зимна Вода розташоване у північній частині Пустомитівського району Львівської області. На сході воно межує з  м. Львовом;  на півночі – з смт. Рудно Залізничного району м. Львова; на північному сході – з селом Білогорща, котре в 1994 р. стало частиною  м. Львова, на заході – з селом Суховоля Городоцького району; на південному заході – з селом Конопниця; на півдні – з селами Лапаївка та Холодновідка Пустомитівського району. 
Фактично Зимна Вода є затиснутою у щільне кільце, утворене автомобільними дорогами Шегині – Львів, частиною кільцевої дороги – західного обходу м.Львова, залізничною колією Львів-Мостиська та житловими масивами сіл Суховоля та Конопниця.
Розташування села між магістральними шляхами, з одного боку, завжди робило його привабливим для людей, сприяло його швидкому розвитку, а з другого боку, ця затиснутість села є суттєвим гальмом до розширення його меж.

 

 

На сьогоднішній день Зимна Вода є одним із найбільших сільських населених пунктів України. Тут, станом на 1.12.2013 року, було зареєстровано 11,500 тис. мешканців. Але, насправді, в Зимній Воді проживає значно більше людей, адже багато мешканців Львова мають тут своє житло, хоча зареєстровані у місті. Серед мешканців Зимної Води – багато представників львівської інтелігенції: науковці, викладачі, медики, управлінці, представники духовенства, працівники культури, громадські та політичні діячі.
Площа житлової та громадської забудови села складає 512 га. Тут налічується 123 вулиці та 3334 господарських дворів. Житлова забудова переважно індивідуальна. Будинки одно, двох та трьох-поверхові. Є в селі 35 багатоквартирних комунальних будинків, та 7 відомчих будинків. Загальна площа житлових приміщень на 1 грудня 2013 року складала 355503 м.кв.
Протяжність комунальних доріг – біля 70-ти кілометрів.
На території села функціонує дві загальноосвітні середні школи у котрих навчається майже 1000 учнів; амбулаторія загальної практики сімейної медицини на 150 відвідувань у зміну та денним стаціонаром на 20 місць; дитячий садок на 18 місць;а також новозбудований садочок “Казковий світ” на 150 місць будинок «Просвіти», почта.

 

Свої духовні потреби мешканці села мають змогу задовільняти у трьох діючих  церквах: греко-католицьких – Св.апостолів Петра і Павла та Св. Івана Богослова , православній – Всіх Святих землі української.

 

Починаючи з 90-х років на території села швидкими темпами почав розвиватися бізнес. Сьогодні понад 300 мешканців Зимної Води займаються підприємницькою діяльність як безпосередньо в селі, так і за його межами. В основному-це представники малого і середнього бізнесу.
Найбільшими підприємницькими структурами у Зимній Воді є ВАТ «Завод нестандартного обладнання», сільськогосподарське підприємство СГВ «Нива-М» ЗЕА «Склодзеркальний завод», ТзОВ «Ягідка», шляхово-експлуатаційна дільниця облавтодору, столярний цех приватних підприємців А.Санницького та В.Дикунського та цех по виготовленню металопластикових виробів „Шувар вікносервіс”. Є в селі багато невеличких майстерень з ремонту легкових автомобілів, цехів по виробництву меблів і т.п.
До послуг мешканців села 30 продуктових магазинів, 8 магазинів промислових товарів, 12 ресторанів та кафе, 2 аптеки, 6 перукарень, 3 автозаправні станції, 2 салони з продажу автомобілів, 3 автомийки.
На межі між Зимною Водою та Львовом розташовано два найбільших в області гіпермаркети – «Метро» та «Епіцентр».

 

Медицина
Водянське медичне об”єднання тодішнього Брюховицького району було засноване в 1946 році і складалась із лікарської амбулаторії і стаціонару на 60 ліжок. У стаціонарі було розгорнуто терапевтичні, хірургічні, дитячі ліжка, функціонував пологовий відділ. Очолив новоутворене об”єднання колишній військовий лікар В.І.Грачов. Медоб”єднання надавало допомогу жителям сіл Водяне, Рудно, Скнилів, Холодновідка, Конопниця, Білогорща, Рясне, Кожичі.
У 1955 році, після смерті Грачова, Водянське медичне об”єднання очолив лікар-хірург Чекас Я.І. Після адміністративної реформи 1958 року Водянське медичне об”єднання набуло статусу Водянської дільничної лікарні Пустомитівського району. На той час в приміщенях лікарні по вул.Міцкевича (Сірка) та вул.М.Вовчка розміщувалось терапевтичне відділення на 17 ліжок, дитяче –на 10 ліжок, хірургічне на 10 ліжок, пологове на 8 ліжок та гінекологія на 5 ліжок.
З 1966 по 1974 роки Водянську дільничну лікарню очолював лікар-терапевт М.І.Хрик. За час його керівництва колектив лікарні неодноразово нагороджувався перехідним Червоним Прапором та іншими відзнаками.
З 1974 по 1990 роки Водянську дільничну лікарню очолювала лікар-терапевт С.М.Гела. За час її керівництва, у 1988 році пологове відділення перепрофільовано в терапевтичне.
Із 1 серпня 1990 року лікарню очолює лікар-терапевт Гонсьор Роман Броніславович.
У 1998 році за сприяння тодішнього голови Пустомитівської РДА Мельника М.М та головного лікаря Пустомитівського району Волчанського З.С. виготовлено проект будівництва нової поліклініки на 150 відвідувань у зміну. У 2003 році дане будівництво розпочалось завдяки допомозі депутата Верховної Ради України Стецьківа Т. Фінансування будівництва здійснювалось із державного, обласного,районного та місцевого бюджетів.
Зимноводівська сільська рада під головуванням Возняка В.П. та Гутника В.С. винайшла і спрямувала понад пів мільйона грн. позабюджетних коштів на будівництво даної поліклініки. У грудні 2006 року поліклініка здана в експлуатацію. На даний час Зимноводівська дільнична лікарня перепрофільована в амбулаторію загальної практики сімейної медицини і складається з поліклініки на 150 відвідувань у зміну та денного стаціонару на 20 ліжок терапевтичного профілю. Колектив лікарні нараховує 48 чол., з них 19 лікарів, 26 медичних сестер, 13 молодших медичних сестер. Серед лікарів 9 мають вищу кваліфікаційну категорію, 4-першу категорію, медичні сестри: 11 м/с з вищою категорією, 4-з першою кваліфікаційною категорією. У поліклініці функціонує жіноча консультація, дитяча консультація, рентген кабінет, діагностичний кабінет, кабінет функціональної діагностики ультразвуковим дослідженням.
У свій час багато років праці віддали охороні здоров’я жителів с.Зимна Вода лікарі: Ушац Є.М., Хрик М.І.,Ситник М.М,, Ситник В.І., Григор’ян С.Р., Корольчук А.М., ЖигарТ.Д., медичні сестри Лісович Г, Тандиряк Т.І., Зінченко А.А., Воробець А.Т., Неділько С.І.,Щербай О.І, Семчак М.І, Каплун І.В., Ревусь М.І.
Продовжують працювати і передають свій багатий трудовий досвід молодим спеціалістам ветерани праці: Войтович Д.С., Васько Я.А, Галавін Л.Р, Шевчук О.М,Войціцька С.М., Маєр-Муль І.І.
Гідно продовжують трудові традиції колективу лікарі Романчишин О.П., Гонсьор-Дзик Г.Р., Давидко О.М., Міськів Л.І., Семчишин Г.П., Тарасюк Ф.М., Лозинська В.Б.,Паньківська Н.М., медичні сестри – Воробець М.М., Слаба М.М., Тироль Г.І., Дах Р.В., Каспришин Н.І., Гетьманчук Т.Г.
ОСВІТА. ІСТОРІЯ

На території сучасної Зимної Води діють два загальноосвітні навчальні заклади: ЗОШ № 1 (директор Кос В. Р.) та ЗОШ № 2 (директор Пацула З. І.) та дошкільний навчальний заклад . Вони мають хороші здобутки у навчанні та вихованні підростаючого покоління.

Шкільництво у сучасній Зимній Воді бере початок з 1946 року. Якщо говорити про школу № 1, то її історія розпочалася із організації в сьогоднішньому Народному домі перших класів для навчання дітей. Кімнат було дві, тому школа могла бути тільки початковою. Завідувачем початковою школою призначили Олімпієву Ольгу Прокопівну з Полтавщини.

Згодом новопризначений директор Івахно Григорій Павлович поставив перед відділом освіти питання про виділення відповідного приміщення для здійснення навчально — виховного процесу. Для школи було виділено два будинки по сьогоднішній вул. Шкільній. Школа стала семирічною. Почав формуватись педагогічний колектив з учителів, присланих зі східних областей України. У 1946 році прибули: вчителі початкових класів Пальчук Ольга Петрівна та Литвинчук Марія Яківна, вчитель біології Постарко Олександра Ільківна, вчитель російської мови Ост Валентина Федорівна, вчитель історії Воротник Микола Порфирійович, вчитель фізичного виховання Башта Олександр Свиридович, вчитель фізики Фещук Володимир Савович.

З 1952 року почали працювати у школі Стричак Єва Миколаївна, Москвіта Марія Василівна, Федина Іван Степанович, Гурська Галина Іванівна, Мельник Ольга Іванівна. У 1963 році директором школи було призначено Воротника М. П., котрий працював на цій посаді до 1968 року. З 1968 року по 1978 рік директором працював Занічковський Володимир Вікторович. Він був прекрасним педагогом, вимогливим керівником і добрим організатором., згуртував учительський колектив, підніс на високий рівень навчально-виховний процес, дбав про підвищення кваліфікації кожного вчителя. Саме при Занічковському у 1970-х роках до школи приходить нова кагорта талановитих педагогів: Братунь В. Н., Марухняк Л. І., Стадник З. А., Петрів О. В., Поліщак Г. М., Романчишин Б. К., Паськович Г. С., Сидір П. Т., Сидір Д. Т., Товарницька Н. Ф., Завгородня Л. С., Зинич М. Ф., Миколів Н. М. З 1978 року на посаду директора Водянської восьмирічної школи призначено Богдана Михайловича Дяка. З ініціативи Богдана Михайловича і при підтримці голови сільської ради Курносова В. Г., директора заводу нестандартного обладнання Несена М. А., депутата сільської ради Александера А. І. та депутата Верховної Ради УРСР Сех Маріі розпочалася активна робота з будівництва нової школи.

 Школу будувало все село: батьки, вчителі, учні. І вже 1 вересня 1987 року вона була урочисто відкрита для школярів Зимної води. На той час це була надсучасна школа. У ній були спальні та ігрові кімнати для шестиліток, простора і гарна їдальня, актовий зал, спортзал, майстерні та обладнані на належному рівні навчальні кабінети. За вагомий вклад у будівництво школи Дяка Б. М. нагороджено МО України значком відмінника освіти. На урочистій лінійці ключі від школи вручили новому директору Петрівському Ю. С., який пропрацював на цій посаді до 1993 року. За час його керування у школі відкрито комп’ютерний клас, впроваджено уроки інформатики, введено тракторну справу та автосправу. Для школи придбано легковий та вантажний автомобілі, трактор; відкрито філіал Оброшинської музичної школи, обладнано стоматологічний та медичний кабінети. З 1989 р. школа перейшла на втілення в навчальний процес концепції національної школи. Через брак методичної та наукової літератури з проблем національного виховання виникало багато проблем. Проте, наші вчителі взялися вирішувати їх та ще й надали методичну допомогу школі-гімназії м. Кривій Ріг і, як наслідок, був укладений договір про співпрацю. Діти цього міста побували в нашому селі під час Різдвяних свят, вперше побачили і відчули святкування Різдва Христового. Також були налагоджені зв’язки нашої школи з українською школою в м. Санок та Ястшембе Здруй з Польщі. Діти нашої школи їздили в гості до Польщі і, відповідно, діти з Польщі приїжджали до нашого села.

У грудні 1993 року на конкурсній основі директором школи стає Володимир Романович Кос. Завдяки його старанням за відносно короткий термін було відремонтовано санвузли та каналізаційно-насосну станцію.

У червні 1997 року завдяки зусиллям директора школи та учителя автосправи Міськіва П. В. школа отримала ліцензію про надання освітніх послуг на отримання професійної освіти на рівні кваліфікаційних вимог до курсового професійно-технічного навчання з професії водій автотранспортних засобів категорії «В» і «С». На базі школи відкриваються курси водіїв для населення. Для навчання учнів та вчителів водінню придбано два легкових автомобілі: ГАЗ-2410 і «Таврія». Зароблені кошти йдуть на ремонт школи, придбання комп’ютерної техніки, необхідного реманенту та обладнання.

Сьогодні у школі навчається майже 600 учнів, працює 64 учителі. 28 учителів мають вищу кваліфікаційну категорію, 8- звання «Старший учитель», 4- «Учитель методист». Високий рівень досягнень учнів у різноманітних конкурсах та фестивалях забезпечують заступники директора школи Качмарик М. А. та Бегей О. О. Навчальний заклад пишається своїми досвідченими педагогами, майстрами своєї справи: Сидір Д. Т., Барух Г. Д., Поліщак Г. М., Товарницькою Н. Ф., Вовк Г.І; переможцями районного етапу Всеукраїнського конкурсу «Учитель року» Г.Поліщак, О.Красій, І.Віняр, О.Величко, О.Пилип’як, І.Ярош; призером обласного конкурсу «Вчитель року-99» — Л. Кос.

Із пошаною та вдячністю згадують учні та батьки учителів нашої школи: Марухняк Л. І., Братуня В. Н., Оприск М. Й., Паськович Г. С., Петрів О. В., Сидора П. Т., Стадник З. А., Голік М. Й., Микиту Л. М., Москвіту М. В., Мельник О. І., Миколів Н. М., Сидоряка І. В., Сидоряк О. Й. Із часу побудови нової школи з її стін випущено 3723 учні, із них 131 медаліст. Характерним для колективу освітнього закладу є впровадження новітніх технологій в методику навчання і виховання, експериментувати, добирати найефективніші форми й методи навчально-виховної роботи. Школа — постійний лідер за результатами районних, обласних олімпіад та конкурсів.

Одне із основних завдань, над яким працюють учителі — широке впровадження допрофільної підготовки та профільне навчання. Починаючи з 8 класу, учні вивчають курс з основ інформатики, а з 10-11 класів отримують знання із будови та водіння автомобіля, конструювання та пошиття верхнього одягу. Сприяє духовному зростанню школярів та урізноманітнює їх дозвілля заняття в гуртках та секціях. До послуг дітей драматичний та туристично-краєзнавчий гуртки, гурток бісероплетіння, танцю. Спортивні секції з волейболу, футболу, легкої атлетики та боксу розвивають в учнів фізичні навички. На базі школи діє філіал Оброшинської музичної школи, педагоги якої навчають дітей грі на різноманітних музичних інструментах.

Хор хлопчиків «Цвіркун» під керівництвом Кузяк І. І. ставав лауреатом Всеукраїнського конкурсу «Родина». Сьогодні Ірина Іванівна успішно працює з хором «До-мі-соль». А учні школи є учасниками й переможцями конкурсів «Таланти твої, Україно». «Сурми звитяг», «Молода Галичина». Випускниця Марта Малашняк неодноразово ставала лауреатом міжнародних та Всеукраїнських пісенних конкурсів.

Задля збереження історичної пам’яті про події минулого зусиллями осередку «Просвіти» 24 серпня 2009 року у школі відкрито історико-краєзнавчий музей с. Зимна Вода. Експозиції музею присвячені життю і побуту людей, які поселилися в Зимній Воді після війни. Тут і вишитий килим, і старовинні рушники, і одяг, який носили в Надсянні і Лемковині, різні предмети домашнього вжитку: ночви, кошики, прялки, праски, маслянки тощо. Особливе місце займає одяг січових стрільців, переданий у музей воїнами УПА. Великі експозиції присвячені шкільному життю, історії села до 1939 р., у радянський період і сучасній Зимній Воді.

Над створенням музею працювали давні просвітяни села Кузьмук Н. О., Пилипчук С. С., Горбачевська М. К., Дяк Б. М., Ступак З. А., Кузяк І. І. та вчителі-просвітяни Поліщак Г. М., Барух Г. Д., Бегей О. О., Кос В. Р., Кос Л. М., Віняр І. С., Огірко М. І., Величко О. Б., Фукс О. А., Шарак Л. С., Станкевич Р. М.

Зимноводівська загальноосвітня школа I-III ступенів №2 заснована в 1946 році. Саме в цей час в с. Зимна Вода прибули депортовані із Польщі жителі. Школа була відкрита у приміщенні колишньої польської вілли, яка, очевидно, до того вже використовувалася як дитячий садочок, про що свідчить напис на будівлі, який зберігся під шаром штукатурки до сьогоднішніх днів.

Першим директором семирічної школи № 25 ст. Зимна Вода була Міронова О.К. (1946-1949рр.), далі інженер-капітан Висоцький (1948-1949рр.)

З 1949 року по 1975 рік школу очолював Малявін П.М. З 1961 року школа була перейменована в російську восьмирічну школу с. Водяне у зв’язку з перейменуванням села.

У 1975 році директором школи було призначено Боборикіна І.І., завучем школи стала Блаватна В. Д. В цей час чисельність населення с. Зимна Вода стрімко зростала. Існуюча будівля не могла вмістити всіх учнів (понад 650). Навчання проводилось в три зміни , а у вечірні години працював ще й філіал вечірньої школи. Умови навчання були дуже складними, і тому частину учнів було переведено у звільнене приміщення колишньої пошти по вул. Львівській. Там навчалися чотири класи початкової школи. У 1982 році було здійснено термінову добудову до існуючої школи, яка проводилась господарським методом , і була відкрита у січні 1983 року.

З 1987 року школу очолив Дяк Б.М.

У 1990 році на базі Водянської восьмирічної російської школи з ініціативи батьків було відкрито Водянську середню школу №2, а у 1991 році, у зв’язку із поверненням селу його історичної назви, школу було перейменовано у Зимноводівську середню школу №2

З 1995 року директором школи є Пацула З.І.

Сьогодні школа працює у добудованому приміщенні, а  в 2011 році проведена  реконструкція старого корпусу. У школі навчається 427 учнів.  Із 41 особи вчительського колективу всі мають вищу освіту, 19 педагогічних працівники вищої категорії, п’ятеро працівників мають звання «Старший вчитель», двоє нагороджено знаком «Відмінник освіти України». Учителі Гаркало О.В. та Ворощак І.В. перемагали у районному етапі всеукраїнських конкурсів «Класний керівник року» та «Вчитель року»

У навчальному закладі працюють наступні гуртки:«Чарівний клубок», «Умілі руки», біблійний, вокальний, туристсько-краєзнавчий, патріотичний, а також вокальний ансамбль «Вишиваночка», в яких  займається близько 100учнів. Більше 100 учнів охоплені заняттями у позашкільних гуртках 

Школа цікава багатьма своїми починаннями, зокрема профільним навчанням, яке започатковано у 2004році. Діти у школі навчаються за двома профілями: природничо-математичним і суспільно-гуманітарним. Із 2009 року запроваджено вивчення другої іноземної мови(німецької). Вчителі школи досконало володіють сучасними методами навчання, впроваджують інноваційні технології.

Саме завдяки старанням педагогічного колективу, вихованці школи отримують глибокі і ґрунтовні знання, стають гідними громадянами нашої молодої держави.

Пам'ятки архітектури

Серед пам’яток архітектури у селі збереглися:

  • Костел св. Катерини (1625 р.) — як пам’ятка історії; а як діючий храм — Храм Святого Івана Богослова.
  • Храм Воздвиження Чесного Хреста (1678 р.)

Вілла «Mrówka»

  • Вілли періоду класицизму на вул. Миру — «Mrówka» (укр. — мураха), «Tosia», «Podolanka»;
  • на вул. Львівській — «Marzenie» (укр. — мрія) та інші.
 

«Сплячі» леви з-під входу до фамільного гробівця, одного із власників села пана Міллєра, що знаходився на території його маєтку (нині територію займає військова частина), нині прикрашають вхід до Порохової Вежі на вул. Підвальній у Львові.

Лапаївка

Історична довідка

Лапаї́вка — село в Україні в Пустомитівському районі Львівської області. Населення становить 2909 осіб. Орган місцевого самоврядування — Лапаївська сільська рада.

Великий розвиток селу дали такі професії, як геологи та геофізики, які оселилися тут в 1970-х роках, тому основні вулиці носять назви цих професій: вулиця Геологів та вулиця Геофізиків.

Памятки природи

  • На південний захід від села розташований Лапаївський дендропарк.
  • У лапаївському лісі росте 300-літній бук, частково знищений вогнем.

Освіта

Перші навчальні заклади для дітей — це були Оброшинська СШ, до якої курсувало 2 автобуси, що возили дітей, а також Холодновідська школа початкових класів.

У Лапаївці з 2003 року працює Лапаївська ЗОШ I—III ступенів, у школі навчається понад 500 учнів.

Спорт

Лапаївка має футбольну команду — ФК «Лапаївка», яка регулярно займає найвищі місця в чемпіонаті Львівської області (прем’єр-ліга). Свого часу Мирон Маркевич говорив: «так як грає Лапаївка, так ніхто не грає».

Відомі люди

Уродженцями села є:

  • Герой України, захисник Майдану Микола Паньків
  • Наталія Довгалюк — українська акторка

Відомо що у свій час проїздом у селі тут бували Т. Г. Шевченко, І. Я. Франко, а достеменно відомо, що Є. Коновалець тримав у лапаївських лісах криївки і склади із провіантом. Також археологи під час розкопок знаходили тут фрагменти часів палеоліту, частину скелета мамонта, унікальні речі часів Київської Русі, а також речі козацької доби, зокрема знайшли дорогу козацьку шаблю, яка належала самому Богдану Хмельницькому, яка знаходиться у музеї у Швеції. Також село дало світу та Україні мислителів та філософів сьогодення.

 

 

 

Скнилів

Історична довідка

Скни́лів — село в Україні, у Пустомитівському районі Львівської області. Відстань до обласного центру становить 6 км, що проходить автошляхом обласного значення; до райцентру становить 13 км, що проходить автошляхом місцевого значення. Відстань до найближчої залізничної станції Скнилів становить 4 км.

Село є центром Скнилівської сільської ради. Населення становить 1118 осіб.

Скнилів розташований у південно-західній частині Пустомитівського району. На півночі та сході межує з місцевістями Сигнівка та Скнилівок у Залізничному районі м. Львова, на півдні – з с. Сокільники, на південному заході – з с. Басівка, на заході – з с. Холодновідка. Південна частина території лісиста. Попри західну частину села проходить залізнична колія.

Скнилів розташований у південно-західній частині Пустомитівського району. На півночі та сході межує з місцевістями Сигнівка та Скнилівок у Залізничному районі м. Львова, на півдні – з с. Сокільники, на південному заході – з с. Басівка, на заході – з с. Холодновідка. Південна частина території лісиста. Попри західну частину села проходить залізнична колія.

Водойми

Село знаходиться в межах водного басейну Дністра, завдяки річці Вишенька, який починається у Скнилівку та тече через Скнилів до Холодновідки.

Урочища

На Угірським, Береза, Козаківка

Сакральні споруди

  • Скнилівська лавраАнтонія Печерського — давній монастир ченців-студитів УГКЦ, збудований 1902 р. на кошти митрополита Андрея Шептицького, а 1906 р. ним же освячений. Подальшому розвиткові Скнилівської лаври завадили Перша світова війна, а пізніше й польсько-українська війна. 1918 р. святу обитель було спалено польськими вояками. 2017 р. на місці, де знаходилася лавра встановлено кам’яний студитський хрест[11].
  • Церква Преображення Господнього (УГКЦ, 1991, мурована)
  • Капличка полеглим воякам УПА

Пам’ятки монументального мистецтва

  • Символічна могила “Борцям за волю України та жертвам комуністичного режиму”.
  • Пам’ятний знак — кам’яний студитський хрест, встановлений на місці давньої Скнилівської лаври

До села можна доїхати прямим автобусним маршрутом № 199 “Приміський вокзал – вул. Городоцька – вул. Авіаційна – с. Скнилів”. З села до найближчої залізничної станції “Скнилів”, також можна доїхати автобусним маршрутом № 199. Від станції “Скнилів” відправляються приміські поїзди у Самбірському та Стрийському напрямках